Катерина Білокур, живопис квітів

14.09.2015

Дивна і по-своєму унікальна живопис Катерини Василівни Білокур, селянки з села Богданівка на Київщині. Більше двадцяти років минуло з дня смерті художниці, але все значніше і самобытней здається її внесок у мистецтво. Тому і варто згадати про шляхи народного майстра, пройдений з вольовою і пристрасної цілеспрямованістю.

Щедрими фарбами, сонячної добротою насичені полотна катерини Білокур. Вони схожі народної пісні, дарує людські почуття усього в природі. І може здатися, ніби народилися ці барвисті феєрії легко і мало не миттєво — як мелодія в музичному творі. Насправді ж довгі роки йшла репетиція цієї «мелодії», чимало часу знадобилося юної художниці, щоб здійснити своє покликання.

Катерина Білокур, живопис квітів

Е. Білокур. «Привіт врожаю». Масло. 1946.

У пізніших листах, виявляють неабиякий літературний талант, Білокур сама розповідає про те, як з малих років, усамітнившись десь у куточку, намагалася вугіллям на випадковому шматку полотна намалювати хату, млин, дерева («і плакала над ними, і сміялася, як блаженна, що зуміла створити так»), як сама вчилася натягувати на підрамник саморобний полотно, писати аквареллю на простий писального паперу. З щирою вдячністю згадує вона сільського вчителя В. Р. Калиту, в чиїй бібліотеці вперше в 1924 році побачила альбом репродукцій картин Третьяковки. А вірші великого кобзаря Т. Г. Шевченка відкрили їй високий і подвижницьку сенс слова «художник». «Днями і ночами мріяла, щоб заслужити це прекрасне ім’я». Своє паломництво до Канева, на могилу великого поета, вона описує як чарівну казку: серед рівного поля здіймаються гори, дістають «аж до самого місяця», а в найвищій з гір схоронен Кобзар. Поруч з могилою стоїть хатка, де Катря бачить першу в своєму житті картину маслом з граючим бандуристом. Легенда і реальність, як і в самій живопису катерини Білокур, зливаються тут в химерне єдність, мистецтво стає плодом романтично перетвореної природи.

Але і репродукції шедеврів Третьяковки, і поезія Шевченка (а також А. С. Пушкіна, А. К. Толстого та інших улюблених поетів) — все це лише живильне середовище таланту. А ось вчителів живопису в прямому сенсі у Катрі не було. «Все те, що моя робота цінна,- писала вона пізніше,- то все моє власне і видобуто великою любов’ю або, кажучи грубіше, волячим завзятістю. Ну а коли в моїй роботі, і є деякі огріхи, то нікого звинувачувати в цьому на стороні, ні школу, ні вчителів».

Вже відомої, визнаної художницею, розповідаючи про свої перші дитячі враження, Катерина Білокур згадує квіти — синій квіточка в полі, побачивши який з рук матері вона перестала плакати, суцільну квітучу поросль в саду у сусідів. Свято, справжній феєрверк рослинного життя одушевляє ці полотна, втілили у фарбах багаті традиції українського квітникарства. Скромні вьюнки і ромашки, простакуваті соняшники, маленькі сині зірочки барвінку, настільки часто зустрічається в малоросійській обрядової пісні, сусідять з пишною садової флорою: мальвами, бузком, ліліями, трояндами, настурціями, жоржинами, гвоздиками, флоксами, ірисами.

Художниця майже ніколи не зображує букети, вважаючи за краще писати квіти разом з напитавшей їх грунтом, як живі осередку енергії в’янення і зростання, боязкого животіння і буйного оновлення. Ніде таємничі ритми природи не постають настільки болісно і зримо, як у кольорах, — це спостереження автора «Синьої птахи» Моріса Метерлінка мимоволі приходить на розум перед картинами катерини Білокур, то пронизаними лагідним рухом, то чинно застиглими, як в якомусь розкішному гербарії.

Катерина Білокур, живопис квітів

Е. Білокур. «Букет квітів». Масло. 1960.

Заздалегідь відводячи звинувачення в «дрібнотем’я», Катерина Василівна писала з добрим прямодушністю: «Не кажіть мені, що ви незадоволені моєю роботою з-за того, що я, мовляв, пишу одні квіти. Як же їх не писати, коли вони такі красиві? Як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть — ой боже ти мій! Як глянеш кругом — цей хороший, а той іще кращою, а он той вже чудо з чудес! І ніби вони тягнуться до мене, та мало не зі словами: «Хто ж нас буде писати, коли ти покинеш?» Своє мальовниче ремесло народна художниця відчувала як борг перед рідною природою, який слід виконувати щодня і щогодини.

Не кваплячись вилити свою любов в хитких розпливчастих образах, враженнях, вона воліла працювати над картиною довго і вдумливо, до двох-трьох років не випускаючи чергову квіткове сузір’я з майстерні. Зазвичай у роботі перебувало відразу кілька картин — згадуючи визнання самої художниці, можна уявити, як вони повільно визрівали, наливалися барвистим соком, немов втягуючись у неквапливий кругообіг часів року.

Чимало соратників по мальовничій «поезії рослин» було на Україні у Катерини Білокур. Ганна Собачко-Шостак, Параска Хома, Тетяна Пата, Марія Приймаченко та інші високообдаровані художниці, слідуючи традиціям розписів селянських хат, створювали барвисті композиції на теми квітучої флори, де стародавній мотив Дерева Життя заломився в фантастично пишне й ошатному узороччя.

Але є важлива відмінність. У всіх цих майстрів природа орнаментальна, символічно-умовна, урочисто недвіжима у своїй літній, вершинної зрілості. Полотна ж Білокур з їх тривимірним простором, нерідко темними фонами, що підсилюють ілюзію глибини, — це справжні драми квітів, пронизані психологізмом, подспудными, але трепетно відчутними відгомоном людського душевного життя. Цим картини художниці з Богданівки схоже голландської «живопису кольорів» XVII століття, то оспівує невичерпну життєву енергію рослинного царства, то алегорично оповідає про людські чесноти. Не випадково художники часом вітали Катерину Білокур як майстра «чудових картин-натюрмортів, таких тонких і високих, як мистецтво голландців, цих ультрареалистов, з картин яких бджоли вилітають, капає роса, а маточки на квітках виділяють пилок». Фольклор селянських розписів і жанр квіткового натюрморту, висхідний до голландцям епохи бароко, що з’єднуються в мистецтві Білокур у вишукане ціле.

Катерина Білокур, живопис квітів

Е. Білокур. «Колгоспне поле.». Фрагмент. Масло. 1948-1949.

Звичайно, натурні ботанічні спостереження художниці не набули б такої радісної одухотвореності, якби пам’ять її не ввібрала тих переказів і легенд, якими рослини оточені в народній, особливо весільної поезії. Для фольклору російського села більш характерні польові квіти, для села малоросійської — пишна садова рослинність, мальви, барвінки, лілії. На літні свята російську хату прикрашали зеленню, українську ж хату — нерідко до того ж ще й садовими квітами. У свої пізні роки Катерина Білокур згадувала звичаї цих «клечальных» (в буквальному перекладі — «зелених») днів, коли хата перетворювалася на подобу саду з рослинами-оберегами, призваними на цілий рік забезпечити мир і щастя в домі.

Садам на картинах художниці завжди властива прониклива людяність, у них немає ні грана відстороненою описовості. Це або втілена мрія про щасливе життя (як в «порослі Буйною» або на полотні «В Богданівці біля греблі»), або тривога, як в суцвіттях, пламенеющих на похмурих фонах багатьох картин 40-х років, відобразили скорботу від фашистської навали.

Як би оповиті туманами аромату мальви, іриси, троянди, лілії на полотнах художниці часто виростають в обрамленні міцних деревних коренів, що втілюють плодоносні сили землі. У зрілий період Білокур все частіше пише, що лежать на землі овочі і коренеплоди — зримий підсумок праць хлібороба, а в центрі цих овочевих натюрмортів інший раз поміщає коровай, повновагий та бугристий, що вінчає собою результати сільській жнив.

Про колгоспних працях і днях народна художниця любила розповідати узагальнено, метафорично. Наприклад, у відомій її картині «Шрамковском районі на Черкаській землі» квітковий вінок обрамляє буряки, крупне зерно і лежать поруч з ними шматки цукру. Манера Білокур живописати колгоспні будні, минаючи жанровий розповідь, викликала критику. Відповідаючи на одне з таких сердитих відгуків, художниця виклала свої творчі принципи, мабуть, найбільш детально і вагомо. Критик дорікав їй, що поле трактором в обрамленні квітів і винограду не має, мовляв, нічого спільного з натурою. Як не має? — дивувалась Білокур. Скільки на краю нашої Богданівки «чудесних двориків з зеленими садочками, скільки там насаджено і різних красивих квітів. А якщо тракторист, проїжджаючи повз, захоче напитися, то ось вам і трактор біля тину з квітами!»

Катерина Білокур, живопис квітів

Е. Білокур. «Городні квіти.». Масло. 1952.

Свій світ, повний щедрою і барвистою мальовничості, Катерина Білокур знала настільки ж проникливо, як захоплений агроном-ентузіаст свою дослідну ділянку. Символічний наступний факт. Як-то якийсь журналіст склав про квіти на полотнах художниці настільки розпливчасто-захоплений нарис, що читачі газети вирішили, ніби мова йде про реальні кольори — якихось нових небачених гібридах. З іронією художниця скаржилася, що її засипали листами: одні просять надіслати насіння незвичайних квітів, інші — поділитися досвідом підживлення грунту, а якийсь житель Вінницької області — так навіть прийняти на роботу квітникаркою. «А що у мене квітів-то — три куща троянд, кущ любистку, та ще пижмо, півники та півонії». Курйоз, звичайно, але не позбавлений глибокого сенсу. Скромний і невибагливий був присадибна квітник художниці, але сад, вирощений на її полотнах, покликаний був і після смерті катерини Білокур залучати своєю поезією і високою художньою правдою.

Катерина Василівна залишила низку самобутніх портретів, в пізні роки захоплено займалася акварельними пейзажем. Але все ж в історію українського мистецтва вона ввійшла передусім як «художниця кольорів», майстер жанру, заснованого на чудовому досвіді з’єднання принципів народної, «пісенної» естетики та прийомів сучасної станкової картини. Країна високо оцінила заслуги Катерини Білокур — їй було присвоєно почесне звання народного художника Української РСР. В її рідному селі Богданівка споруджено пам’ятник видатному майстрові, а зовсім недавно тут же створено музей її творчості. Нев’янучі квіти Катерини Білокур славлять мистецтво Радянської України, втілюють світлу творчу волю жінки-селянки, яка присвятила свій талант красу рідної землі.

Короткий опис статті: живопис квіти

Джерело: Катерина Білокур — живопис квітів

Дивна і по-своєму унікальна живопис Катерини Василівни Білокур, селянки з села Богданівка на Київщині. Більше двадцяти років минуло з дня смерті художниці, але все значніше і самобытней здається її внесок у мистецтво.

Також ви можете прочитати